Школа Мрійників: погляд зсередини.
Вибачте, за довгий текст, але іншим чином в мене не виходило написати про Школу мрійників.
Мій син навчається у школі вже третій рік (перший клас він закінчив у звичайній школі, яка ледь не відбила йому жагу до навчання та не загасила його постійне "Чому?").
Школа Мрійників це школа, в якій сину дійсно подобається вчитися і в яку я б із задоволенням віддала своїх менших діточок. Школа в якій кожен вчитель відчуває дитину і розуміє, як зробити так, щоб дитина зацікавилась навчанням. Бо все наше життя - це навчання. Воно не обмежується стінами шкіл, університетів. Коли вчитель, як психолог, розуміє це, відчуває дітей - тоді діти люблять вчитися. Моєму синові дуже пощастило, що в його школі саме такі - глибокі та зацікавлені вчителі, які закладають дуже міцний фундамент у наших дітей. Це не просто знання математики чи української мови. Це відчуття існування цього всього у нашому житті. Не те, що абстрактно або "колись тобі знадобиться, тому рахуй, пиши тощо". Воно ось - поряд:
- в улюбленій книзі, яку можна зробити суперовим граматичним посібником, або у власній газеті, яку діти створюють на Літературному гуртку з неймовірною Галею Ткачук, не просто письменником, а справжнім другом дітей, яка допомогла їм відчути себе повноправними творцями свого Життя, яка назавжди та глибоко заклала в їх серця віру в Красу їх творчих натур та впевненість у собі.
- в уроках математики, які буквально оживають у вигляді логічних та нестандартних задач, над якими і ми з чоловіком іноді "голови ламаємо". Іра, вчитель з математики, як людина з логічним складом мислення, не просто вчить їх рахувати-множити-ділити, а вчить Думати, планувати, ставити цілі, вчить їх відповідальності. Це те, чого багатьом дорослим, на жаль, досі не вистачає.
- в неймовірно веселих уроках англійської з Оленою, коли діти раптом непомітно для себе і для нас :) не просто починають розуміти англійську, а думати по-англійські :)
- в творчих заняттях з української мови, які я б сама із задоволенням зробила замість сина, коли улюблена книга непомітно стає "граматичним довідником"
- в вільному часі, в перервах, коли діти вчаться мабуть Найголовному в їхньому житті - поважати один одного, спілкуватися, дружити, вибачати, співчувати, заспокоюватися самим та заспокоювати друзів, гратися та програвати, ділитися, відчувати людей. За поміч їм у цьому я безмежно дякую Тані, яка працює в нашій школі помічником вчителя. Людина з добрим та теплим серцем, дуже розуміюча та спокійна, яку деякі діти здається сприймають як шкільну маму :)
- в уроках малювання, хоча краще написати мабуть уроках "малюванння душею та серцем", з художницею Анною, яка дає дітям свободу творчості, не обмежуючи політ їх фантазій або індивідуальне сприйняття цього світу! Картини, які син приносить додому завжди сповнені його внутрішнім "Я", якому не навчають на звичних багатьом уроках живопису. Гадаю, що кожна дитина, після такого глибокого малювання, стає більш спокійною і впевненою у собі, у тому, що Всесвіт або Бог (це залежить від віри кожної родини) її любить!
- в уроках карате, які в цьому році син, на жаль, не взмозі відвідувати, але які в минулому році відвідував із великим задоволенням та захватом. Дякуючи тренеру Валерію Фроїмовичу, син разом з іншими дітьми, відвідав карате-табір у Карпатах, який залишив у його серці дуже теплі враження!
- в додаткових заняттях, які вчителі та батьки школи постійно організовують для дітей: настільни ігри, екскурсії, зустрічі зі справжніми письменниками (яких можна навіть потрогати руками :) ), майстер-класси з гончарства, ліплення, рукоділля тощо. І звичайно ж свята та ярмарки, які діти готують самі і можуть спробувати себе в якості ведучіх, акторів, фокусників, пекарів-кулінарів та ...
Багато ще чого можна написати але треба закінчувати :)
Школа стала для сина та для нас рідною. Потоваришували не тільки діти між собою, а й батьки.
Бо всі ми хочемо одного - зробити наших дітей щасливими та впевненими у собі людьми!
Автор: Марія Зеленська, мама Тімура, учня 4-го класу.
Мій син навчається у школі вже третій рік (перший клас він закінчив у звичайній школі, яка ледь не відбила йому жагу до навчання та не загасила його постійне "Чому?").
Школа Мрійників це школа, в якій сину дійсно подобається вчитися і в яку я б із задоволенням віддала своїх менших діточок. Школа в якій кожен вчитель відчуває дитину і розуміє, як зробити так, щоб дитина зацікавилась навчанням. Бо все наше життя - це навчання. Воно не обмежується стінами шкіл, університетів. Коли вчитель, як психолог, розуміє це, відчуває дітей - тоді діти люблять вчитися. Моєму синові дуже пощастило, що в його школі саме такі - глибокі та зацікавлені вчителі, які закладають дуже міцний фундамент у наших дітей. Це не просто знання математики чи української мови. Це відчуття існування цього всього у нашому житті. Не те, що абстрактно або "колись тобі знадобиться, тому рахуй, пиши тощо". Воно ось - поряд:
- в улюбленій книзі, яку можна зробити суперовим граматичним посібником, або у власній газеті, яку діти створюють на Літературному гуртку з неймовірною Галею Ткачук, не просто письменником, а справжнім другом дітей, яка допомогла їм відчути себе повноправними творцями свого Життя, яка назавжди та глибоко заклала в їх серця віру в Красу їх творчих натур та впевненість у собі.
- в уроках математики, які буквально оживають у вигляді логічних та нестандартних задач, над якими і ми з чоловіком іноді "голови ламаємо". Іра, вчитель з математики, як людина з логічним складом мислення, не просто вчить їх рахувати-множити-ділити, а вчить Думати, планувати, ставити цілі, вчить їх відповідальності. Це те, чого багатьом дорослим, на жаль, досі не вистачає.
- в неймовірно веселих уроках англійської з Оленою, коли діти раптом непомітно для себе і для нас :) не просто починають розуміти англійську, а думати по-англійські :)
- в творчих заняттях з української мови, які я б сама із задоволенням зробила замість сина, коли улюблена книга непомітно стає "граматичним довідником"
- в вільному часі, в перервах, коли діти вчаться мабуть Найголовному в їхньому житті - поважати один одного, спілкуватися, дружити, вибачати, співчувати, заспокоюватися самим та заспокоювати друзів, гратися та програвати, ділитися, відчувати людей. За поміч їм у цьому я безмежно дякую Тані, яка працює в нашій школі помічником вчителя. Людина з добрим та теплим серцем, дуже розуміюча та спокійна, яку деякі діти здається сприймають як шкільну маму :)
- в уроках малювання, хоча краще написати мабуть уроках "малюванння душею та серцем", з художницею Анною, яка дає дітям свободу творчості, не обмежуючи політ їх фантазій або індивідуальне сприйняття цього світу! Картини, які син приносить додому завжди сповнені його внутрішнім "Я", якому не навчають на звичних багатьом уроках живопису. Гадаю, що кожна дитина, після такого глибокого малювання, стає більш спокійною і впевненою у собі, у тому, що Всесвіт або Бог (це залежить від віри кожної родини) її любить!
- в уроках карате, які в цьому році син, на жаль, не взмозі відвідувати, але які в минулому році відвідував із великим задоволенням та захватом. Дякуючи тренеру Валерію Фроїмовичу, син разом з іншими дітьми, відвідав карате-табір у Карпатах, який залишив у його серці дуже теплі враження!
- в додаткових заняттях, які вчителі та батьки школи постійно організовують для дітей: настільни ігри, екскурсії, зустрічі зі справжніми письменниками (яких можна навіть потрогати руками :) ), майстер-класси з гончарства, ліплення, рукоділля тощо. І звичайно ж свята та ярмарки, які діти готують самі і можуть спробувати себе в якості ведучіх, акторів, фокусників, пекарів-кулінарів та ...
Багато ще чого можна написати але треба закінчувати :)
Школа стала для сина та для нас рідною. Потоваришували не тільки діти між собою, а й батьки.
Бо всі ми хочемо одного - зробити наших дітей щасливими та впевненими у собі людьми!
Автор: Марія Зеленська, мама Тімура, учня 4-го класу.
Коментарі
Дописати коментар